До поїздки я майже не готувався, на відміну від мого побратима Владислава.
Зустрівши його в метро я був вражений - пацан взяв все. 50% рюкзака були забиті всяким мотлохом. Я ж без спальника, килимка, тільки змінний одяг. Так як ми зустрілися десь о 16 годині ми поспішали, і знали, що часу мало і ночувати в полі, тому нашою метою було якомога далі від'їхати від Києва.
Вийшовши на трасу Київ - Житомир ми зловили попутку - киянина Віктора. Що запам'яталося, так те, що дядько реально хворий у плані водіння, середня швидкість авто була 140 км + він створював аварійні ситуації на дорозі. Ми реально очманіли від усього, що він робив на трасі. Запитавши його де він працює, почули у відповідь: «Не працюю, витрачаю те, що натиріл» Розповів нам, як він у студентські роки подорожував і дав кілька порад що відвідати. Я йому, як нашому першому в нашій подорожі попутнику, подарував книгу В. Шаніна «hitch hiking», яку я взяв почитати у однієї гарної дівчини. Висадив він нас за Житомиром.
Сонце вже потроху сідало і нас підібрала молода пара з немовлям. Володимир (водій), років 35, військовослужбовець, який служив в Іраку, провінції Васіт, Аль-Хиа, в 5-й окремій механізованій бригаді.
«Американці називали нас божевільними, оскільки ми частенько у вечері налягали на стакан, а вранці поїхали на блокпост або на патрулювання» - з посмішкою розповів Володимир.
Цікава розмова зав'язалася між нами, але не довгий, тому що він звертав у бік села «N».
Ми опинилися десь в районі села Дідківці. Сонце майже зайшло за горизонт і ми вирішили піти пішки а місцями і бігом (благо як правильно бігати я знаю) шукати місце для ночівлі. Запитали у місцевих «фермерів» де краще, і пройшовши пару кілометрів, зайшли в ліс.
Встановили намет, поїли консерви, запили мініралочкою, послухали музло і лягли спати. Тут і стався «казус». Я «унікальне створіння», яке не взяло ні килимка, ні спальника, замерз, як цуценя.
Влад на відміну від мене спав, як дитина, але тільки після того як додумався лягти в спальник.
Прокинулися о пів на шосту, вмивалися у м. Тетерів і смачно поснідавши пішли голосувати.
Зупинився Peugeout 407, водій не подавав ознаки життя і неохоче відповідав на питання. Тому ми просто насолоджувалися поїздкою і слухали радіо разом з водієм.
Опинившись в Хмельницьку, ми зайшли в магазинчик, скупилися і пообідали в сусідньому дворі.
Погода була ввічлива з нами, але часом зраджувала. Було спекотно, але весело, тим більше, що залишалося небагато до нашої мети.